Сьогодні 35 років від дня Чорнобильської катастрофи
26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з того дня, коли ядерна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції розділила наше життя на "до" і "після", а назва мало кому відомого до тієї пори українського містечка перетворилася на синонім трагедії всесвітнього масштабу. Трагедії, наслідки якої остаточно не подолані й до сьогодні. Вона назавжди змінила життя сотень тисяч людей і на сотні років зробила непридатними для постійного проживання людини понад 2,5 тисячі квадратних кілометрів території нашої держави. Ця катастрофа стала найбільшою за всю історію ядерної енергетики за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей та за економічними збитками.
Квітень 1970 року. Початок будівництва Чорнобильської АЕС.
Грудень 1977 року. Запущено в експлуатацію перший блок Чорнобильської АЕС.
28 березня 1984 року. Виведено на повну потужність четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Він вважався найсучаснішим, але до катастрофи пропрацював лише два роки.
26 квітня 1986 року приблизно о 01:23 на четвертому енергоблоці стався вибух. На цей момент у реакторі було близько 200 т урану. Внаслідок аварії було зруйновано обшивку, через відсутність захисної оболонки у повітря здійнялися 60 т радіоактивних речовин. Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту – до 10 км.
Радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху, накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й частину Югославії, Болгарії, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен...
Пожежа на енергоблоці тривала 10 днів. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня.
Можливо, я колись прощу,
Але забути це не вдасться;
Біда забрала в мене щастя
Радіти теплому дощу.
Можливо, я колись втомлюсь,
Але забути – не забуду:
Бездомний пес по місту блудить,
І я , як всі, його боюсь.
І двір наш зовсім опустів.
Дітей із Києва вивозять.
У матерів – болючі сльози,
І їм не треба втішних слів.
Можливо, я колись навчусь
Міняти гнів на тиху милість.
А нині прошу: ваша гнилість,
Зійдіть з дороги, бо зірвусь!
Не можу більше біль таїть,
Не тішусь ранньою весною.
Мій світ, як хмара над Десною:
Як зупинилась, так стоїть.
Посеред мирних, добрих днів
Така печаль! Така пекучість!
Не «жить», не «буть», а «брати участь» –
Хтось зручно вигадать зумів.
І замість правди напівправда,
Вриває ниточку добра.
І воду п’ємо із Дніпра,
Яку ніхто вже пить не радить.
І бджоли з вуликів летять
На цвіт чорнобильського саду.
Весна 1986, Ганна Чубач